Туреччина, яка протягом останніх років підтримувала відносини і з Росією, і зі США, демонструє останніми днями прозахідний крен.
Президент Ердоган підтримав прийом Швеції до НАТО, проти чого раніше виступав категорично проти, звинувачуючи країну у приховуванні своїх ворогів із курдської партії та прихильників проповідника його опонента Ґюлена.
"Туреччина погодилася якнайшвидше передати протокол про прийом Швеції до НАТО на ратифікацію", - заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг на саміті у Вільнюсі.
Тим часом, офіційний представник Туреччини в коментарі для Bloomberg повідомив, що "Туреччина отримала те, що хотіла, тому процес вступу Швеції до НАТО прискориться".
А хотіла Туреччина від США передачу винищувачів F-16 та підтримки прагнення Анкари вступити до ЄС. Що й пообіцяли у Вашингтоні (втім, щодо ЄС заяви з боку американців можуть бути просто риторикою). Також, не виключено, що до цього "пакету" домовленостей між Ердоганом і Вашингтоном входило і повернення в суботу інтернованих командирів Азова з Туреччини в Україну, що викликало невдоволення Росії.
Втім, на думку експертів, говорити про розворот не доводиться, а скоріше про ситуативну угоду із Заходом, яка для України глобально нічого не змінить, а Анкара продовжить політику "і нашим, і вашим", домовляючись також і з Росією. А деякі політологи вважають, що "ще не вечір" і нагадують, що схожими обіцянками Туреччина та США обмінювалися й рік тому на саміті НАТО в Мадриді.
Докладніше про підґрунтя турецьких геополітичних маневрів - у матеріалі "Країни".
Друг і ворог Заходу
У Ердогана із Заходом, який на недавніх виборах підтримував опозиційного кандидата, склалися напружені стосунки. У той же час Туреччина має другу за величиною збройні сили в НАТО, саме вона є однією з ключових країн на Близькому Сході і впливає на події, що відбуваються в Сирії, на Балканах, у східному Середземномор'ї і навіть в Африці. Анкара домагається безвізу до Європи і заявляє про бажання вступити до ЄС (що навіть за вдалих розкладів виглядає, м'яко кажучи, дуже далекою перспективою). Через це на Заході багато хто називає Ердогана frenemy – від слів friend ("друг") та enemy ("ворог").
І навіть якщо турецький уряд відповідатиме всім критеріям ЄС, є питання Кіпру (у 2005 році Єврокомісія під час переговорів щодо вступу Туреччини до ЄС зажадала від Анкари визнання суверенітету Республіки Кіпр, що викликає суперечки серед турків, - Ред.) та участь Ердогана у справах Лівії, Сирії.
Водночас, прихильники турецького президента, особливо перед виборами, критикували Захід і особливо США, порівнюючи американців з терористами.
Зараз Ердоган натякає на якусь угоду з президентом Байденом.
"Попередні зустрічі з президентом Байденом були розминкою. Зараз ми розпочинаємо новий період", - заявив президент Ердоган перед зустріччю з Байденом на саміті НАТО у Вільнюсі.
Раніше Ердоган говорив, що може підтримати заявку Швеції на вступ до НАТО, якщо Європейський Союз почне переговори про членство його країни в ЄС.
"Я звертаюся до тих, хто змушував Туреччину чекати біля дверей ЄС понад 50 років: прокладіть шлях для Туреччини, а ми прокладемо шлях для Швеції", - сказав Ердоган на прес-конференції перед самітом до того, як схвалив шведську заявку.
Втім, європейські політики, звичайно, зі скепсисом поставилися до заяви Ердогана.
"Швеція відповідає всім вимогам до членства в НАТО", - сказав німецький канцлер Олаф Шольц. А членство Туреччини в ЄС - це "інше питання, яке не пов'язане з цим", додав він.
Представник Єврокомісії Дана Спінант нагадала, що ЄС має "дуже чіткий набір кроків, які мають зробити всі країни-кандидати і навіть ті, хто хоче стати країнами-кандидатами".
"Шпагат" Анкари
Проте, разом із передачею Україні командирів "Азова" (що Москва вже оголосила порушенням домовленостей), останні заяви та дії Ердогана породили версію, що турецький президент почав дрейф у бік зміцнення відносин із Заходом і, відповідно, до заморожування відносин із Москвою..
Турецький журналіст Ардан Зентурк вважає, що рішення Туреччини про видачу командирів батальйону "Азов" Україні може вказувати на те, що Туреччина відходить від своєї колишньої політики активного нейтралітету і, можливо, віддаляється від Росії.
У зміні поведінки Ердогана в Європі бачать і економічне підґрунтя.
Як заявив у коментарі газеті "Квиток" керівник зовнішньополітичного відділу Європарламенту Ельмар Брок, турецький президент, чия країна перебуває у тяжкому фінансовому становищі, змушений вести переговори з Євросоюзом.
"Ердоган точно знає, хто може врятувати його економічно – це ми, європейці, а не Путін", – вважає Брок.
У той же час, турецькі експерти бачать ситуацію не так однозначно.
"Повернення воїнів "Азова" та обіцянка поставок турецьких гаубиць T-155 Україні дійсно можуть бути сигналом про розворот турецької політики у бік Києва та Заходу. Підґрунтя може лежати в домовленостях із Заходом, який міг пообіцяти серйозні інвестиції та допомогу, щоб витягнути країну з ін ями, коли в магазинах не встигають переписувати цінники, а курс долара продовжує зростати.Однією з умов могло стати скорочення зв'язків Туреччини з Росією.Але повністю рвати зв'язки з Москвою Анкарі це не вигідно ні з якого боку.Тому швидше за все Ердоган продовжить минулу політику багатовекторності і буде наголошувати на спробі зіграти роль миротворця в конфлікті Росії та України", - сказав "Країні" турецький політолог Ердіндж Челікан.
Газета Hürriyet, із посиланням на джерела в урядових колах, сьогодні написала, що "Туреччина не відвернулася від Росії".
"Думка про те, що Туреччина відвернулася від Росії і повністю повернулася обличчям до Заходу, не відповідає дійсності. Туреччина продовжуватиме проводити політику балансу як міжнародна та регіональна держава. У цьому контексті Туреччина продовжуватиме розвивати відносини із Заходом та Європою, одночасно підтримуючи "прозорі" переговори "з президентом Росії Путіним", - пише видання.
Український політолог Руслан Бортник також має сумніви у повноцінному розвороті Туреччини на Захід.
"Швидше за все, це черговий маневр у багатовекторній турецькій політиці епохи Ердогана, метою якого сьогодні є, по-перше, зміцнити політичну роль Туреччини як важливого геополітичного гравця в регіоні, а по-друге, посилити свої збройні сили, адже постачання F-16, навіть якщо буде дозволена Білим домом, не стосується важливішого для Туреччини питання - це постачання F-35, сучасніших винищувачів, нагадаю, що Туреччина була виключена з цієї програми, незважаючи на підписані контракти, і їй було відмовлено в отриманні F-35. Що стосується F-16, то це замісне постачання.Постачання нових літаків і боєприпасів до них пов'язані насамперед зі спробою відновити боєздатність турецької авіації, яка впала після шести перебування в ізоляції від військово-промислового комплексу США, головного постачальника авіації до Туреччини. що світ сьогодні залишається вкрай нестабільним, що ймовірність нових війн велика, крім того, Туреччина продовжує нові дії в Сирії, Лівії та інших регіонах, і зі слабкою застарілою авіацією це буде неможливо. Тому швидше за все йдеться про ситуативну домовленість, коли США не дають F-35, але дають F-16 для відновлення боєздатності турецької авіації (яка вже володіє значним парком цих винищувачів) для того, щоб Туреччина стримувала ту саму Росію на Кавказі, в районі Сирії, Лівії, в інших регіонах, а Туреччина у свою чергу розблокує вступ Швеції до Альянсу. Швеції, яка привнесе до НАТО свій важливий військово-промисловий комплекс, посилить Альянс, а головне – є найближчим військово-політичним партнером Британії, головного союзника США. Можливо, в рамках цього розміну були лідери "Азова", але найімовірніше їх передачу варто розглядати як компенсаційний пакет для України напередодні саміту НАТО, де Україна так і не отримала конкретних гарантій свого вступу до Альянсу. Тому можемо говорити про ситуативні домовленості, пов'язані і зі зміцненням Ердогана після виборів, і з явними спробами Ердогана реалізувати під час свого нового терміну свої геополітичні амбіції, і зі спробою Білого дому стабілізувати свої відносини з Туреччиною та ввести до Альянсу Швецію. Але водночас усі ці рухи Туреччини не пов'язані з розривом відносин із Росією чи відмовою від ролі транспортного, енергетичного, експортного, імпортного хаба для РФ. Тому це просто продовження багатовекторної політики Туреччини, і про корінний розворот поки що не йдеться", - сказав "Країні" Бортник.