Стаття у Le Monde, де з посиланням на джерела повідомлялося, що США можуть, у разі перемоги на виборах Камали Харріс, зняти свої заперечення щодо запрошення України до вступу до Альянсу, прозвучала дисонансом на тлі публічних скептичних оцінок цього пункту "плану перемоги", які звучали із Заходу після його презентації Володимиром Зеленським.
Німеччина, і США, і представники самого НАТО публічно висловилися проти запрошення до закінчення війни. Допустила підтримку цього пункту лише Франція. Але її влада протягом останнього року регулярно виступає із різкими заявами, які, однак, іншими країнами Заходу не підтримуються і тому залишаються лише словами (досить згадати заклики Макрона до введення західних військ в Україну).
Крім того, саме по собі запрошення в НАТО ніяк на перебіг бойових дій не вплине, оскільки запрошення не дорівнює вступу. А вступ, на загальну думку на Заході, можливий лише після закінчення війни. Більше того, якщо справді є завдання прийняти Україну до НАТО, то запрошення країни до Альянсу до закінчення війни цьому суперечить. Тому що стимулюватиме Путіна, який проголосив нейтральний статус України своєю головною метою, війну продовжуватиме. Більш логічним шляхом для вступу України до НАТО були б домовленості з РФ про якнайшвидшу зупинку війни по лінії фронту без будь-яких запрошень до Альянсу та інших натяків на майбутнє вступ, щоб "притупити пильність" Путіна. А потім, через деякий час, коли ситуація заспокоїться, ухвалити підконтрольну Києву частину України в НАТО з поширенням на неї (але не на захоплені РФ території) гарантій безпеки. Про це, зокрема, говорив екс-генсек НАТО Столтенберг. Подібну схему також буде дуже важко втілити в життя (про що ми тут писали). Але все-таки це більш реалістичний сценарій вступу до НАТО, ніж офіційне запрошення до Альянсу до закінчення війни, яке цю війну пролонгує на невизначений час без будь-яких очевидних поточних вигод для України.
Тому до кінця незрозуміло - чи є публікація у французькій Le Monde реальним інсайдом чи спробою інформаційно "продавити тему".
Однак "Країна" вже писала, що ймовірність запрошення України до НАТО, а також видачі дозволу на удари "дальнобоєм" по території РФ (ще один ключовий пункт "плану перемоги" Зеленського) після виборів у США далеко не нульова. Причому незалежно від того, хто на них переможе – Харріс чи Трамп.
Цього досягає "партія війни" на Заході.
Останнім часом чомусь в інформпросторі утвердилася теорія про те, що влада провідних країн НАТО хоче якнайшвидшого завершення війни шляхом її зупинки по лінії фронту.
Така позиція справді має місце серед західних еліт з різних причин, які ми докладно описували тут. Причому останнім часом вона посилюється. У тому числі й завдяки "плану перемоги" Зеленського, який деякі розцінили як системну спробу втягнути Альянс у війну з РФ (і заяви президента України на тему ядерної зброї це враження лише зміцнило).
Однак позиція "партії світу" на Заході поки що не є домінуючою.
Домінує позиція "партії війни", поділеної на дві фракції. На помірковану, яка вважає, що війну треба підтримувати якомога довше, але на "повільному вогні", щоб не допустити втягування до неї Заходу з загрозою ядерного конфлікту (це позиція, зокрема, Байдена). І на радикальну, яка вважає, що Путін не наважиться застосувати ядерну зброю, а тому не треба боятися переходити її "червоні лінії", аж до прямої участі армій НАТО у війні в Україні проти РФ.
Однак обидві ці фракції вважають, що війна має продовжуватися, а спроби її зупинити по лінії фронту необхідно припинити в зародку. Щоб це було неможливо, навіть якщо на виборах у США переможе Трамп.
І запрошення України до НАТО є одним із інструментів для реалізації цієї мети, оскільки фактично це знищує базу компромісів (або як мінімум вкрай ускладнює їхнє знаходження) у трикутнику Україна-Захід-РФ для зупинення бойових дій з огляду на те, що Кремль ставить нейтральний. статус основною умовою припинення війни.
Позиції " партії війни " у країнах надзвичайно сильні у політичних колах, соціальній та інформаційної сфері.
Один приклад – у липні десятки вчених зі світовим ім'ям, лауреатів Нобелівської премії підписали звернення із закликом до негайного припинення вогню в Україні.
За ідеєю, на Заході воно мало б стати інформаційною бомбою з огляду на авторитет підписантів. Однак цього не сталося. У ЗМІ звернення пройшло практично непоміченим, бо воно прямо суперечило порядку денному "партії війни".
"Партія війни" підживлюється зростаючими замовленнями ВПК, що створює потужний прошарок зацікавлених осіб у продовженні військових дій.
Крім того, в інформполі періодично "прокачується" думка, що демократія, дотримання прав людини та високий рівень життя в країнах Заходу є не конкурентними перевагами, а джерелом їхньої слабкості, які заважають у протистоянні з Росією та Китаєм. А тому треба сильно "підкрутити" і демократію, і рівень життя, щоби більше витрачати на зброю, а не на соціалку, і щоб ніхто не обурювався. І війна для цього є цілком очевидним приводом.
Звичайно, такий підхід навряд чи сподобається західним суспільствам. Крім того, там є сильні побоювання ядерного конфлікту у разі подальшого продовження війни або її ескалації. Тому заклики запросити Україну до НАТО та дозволити удари по території РФ і стикаються із сильним опором.
Однак, повторимося, не можна на 100% виключати, що обидві теми можуть спробувати реалізувати після виборів у США за будь-якого їх результату.
Для України запрошення до НАТО, як уже писалося вище, означатиме продовження війни на виснаження на невизначений термін.
У " партії війни " проводять лінію, що у довгій війні РФ рано чи пізно виснажиться і зазнає поразки. Однак такий сценарій має величезний ризик і для України. Ризик вичерпатися набагато раніше, ніж Росія.
Незадовго до війни вийшов фільм "Не дивіться нагору" про те, як на Землю летить комета, але як загрозу всерйоз майже ніхто не сприймає. Після початку вторгнення РФ багато хто вважав пророчим, з урахуванням того, що в це вторгнення мало хто вірив. Але менше пам'ятають ще один американський фільм, випущений у січні 2021 року – "Смертельна зона". Там описується Україна 2036 року – країна, в якій уже багато років триває війна та панує повна розруха. Частину території захоплено Росією. На решті діють "проросійські повстанці" та "проукраїнський опір", якому допомагають американці. При цьому "противники" американців не люблять, вважають, що вони спеціально підтримують довгу війну в Україні, щоби створювати проблеми Росії. Як дійшла країна такої долі – у фільмі чітко не пояснюється. Але якщо війна триватиме понад 10 років, то описана в "Смертельній зоні" картина майбутнього може стати не фантастикою, а реальністю.