За даними ЦВК, яка опрацювала вже 99% бюлетенів, правляча партія "Грузинська мрія" Бідзіну Іванішвілі отримує більшість голосів на виборах до парламенту – 54,2%.
Опозиція підсумки виборів визнавати відмовилася, звинувачує владу у фальсифікації та готує акції протесту.
Що все це означає і як далі розвиватимуться події?
За більш як десятирічне правління "Грузинської мрії" акції протесту у Тбілісі були неодноразово. У тому числі після виборів. Однак похитнути владу "Мрії" вони не змогли.
Усі акції проходили за одним і тим самим сценарієм – спочатку масовий "накат" протестувальників, багатолюдні мітинги, спроби захопити держустанови.
Влада відповідала застосуванням сили при спробах опозиції прорватися в урядові будівлі та до парламенту. І на поступки не йшли.
І акції, зважаючи на те, що жодного ефекту вони не давали, поступово сходили нанівець.
Судячи з усього, у Іванішвілі готуються діяти за таким самим сценарієм і зараз. Можливо навіть жорсткіше, оскільки колишнього гальма у вигляді побоювань негативної реакції ЄС та США грузинська влада вже не має. Адже зважаючи на те, що "Грузинська мрія" ухвалила закон про іноагентів, незважаючи на загрозливі заяви Заходу показують, що Іванішвілі готовий до введення проти себе та членів своєї команди західних санкцій. І його це не зупиняє.
Але питання в тому, чи діятиме за тим самим сценарієм, що зазвичай опозиція? Або вона спробує радикалізувати протест і зробити його багаторазово масштабнішим, ніж раніше?
Відповідь, можливо, дізнаємося вже найближчими днями після того, як відбуватимуться акції протесту.
До речі, у політколах Грузії розглядається сценарій, за яким опозиція може відмовитись від мандатів у новому парламенті. Якщо нинішні дані ЦВК буде затверджено, то Грузинська мрія матиме понад 80 голосів зі 150. Але стаття 38 Конституції Грузії говорить: "Парламент набуває повних повноважень з моменту визнання повноважень двох третин членів Парламенту (тобто - 100 осіб - Ред.). зазначеного моменту припиняються повноваження Парламенту попереднього скликання".
Тому якщо опозиціонери не візьмуть мандати, то обраний парламент не отримає повних повноважень.
Щоправда, не факт, що всі опозиційні партії погодяться на таку схему (частина з них може "перевербувати" Іванішвілі). Крім того, якщо навіть цю схему буде здійснено, то "Грузинська мрія" все одно залишиться при владі, оскільки в неї більшість і в нинішньому парламенті.
Якщо "Грузинській мрії" вдасться утримати владу, це може призвести до значних змін на Кавказі, про які ми докладно писали в окремому матеріалі.
Щодо нинішніх виборів є ще один важливий момент. Вони проходили у вигляді протистояння двох гасел: "не допустимо війни з Росією, тому що ми не хочемо, щоб Грузія пережила те саме, що й Україна" і "відстоїмо європейський вибір, не допустимо розвороту курсу у бік Росії". Формально, втім, обидві сторони звинувачення опонентів відкидали. Влада заявляла, що не відмовляється від європейського курсу, а опозиція заперечувала, що хоче втягнути Грузію у війну з РФ. Проте, через обрану основними політсилами передвиборну тактику виборцям пропонувався категоричний вибір "війна чи мир", "курс до Європи чи Росії".
І підсумки виборів повинні були показати чию тезу для грузинів виявилася сильнішою – антивоєнна чи проєвропейська.
Офіційно перемогла теза антивоєнна. Опозиція підсумки виборів, однак, заперечує. Але навіть за даними її екзит-полів, партія влади отримала великий результат – понад 40%.
Іншими словами, тема "не дамо втягнути себе у війну з РФ, не повторимо долю України" на пострадянському просторі стає досить значущою і для еліт, і для населення. Навіть у Грузії, частина територій якої була відторгнута під час війни з РФ. Також можна згадати Молдову, де фактично провальні результати референдуму про євроінтеграцію (на якому голоси "за" лише з мізерною перевагою обійшли голоси "проти") багато в чому були обумовлені агітацією противників президента Санду з тезою "вона створює загрозу війні з Росією, а нам потрібно дружити з усіма - і з Європою, і з РФ, і з Україною.
І це новий фактор, який раніше не був присутнім.
Таким чином війна, що триває вже майже три роки, в Україні стає все більшою проблемою для реалізації політики Заходу в суміжних з Росією державах. І чим довше вона йтиме, тим більшою проблемою буде.